Як залишитись українцем за 10 років життя в Індії: історія Костя Бяліка

Джерело зображення svoi.city
Джерело зображення svoi.city

Свій перший приїзд до Індії мешканець Слов'янська Кость Бялік порівнює з висадкою на іншу планету. Це було більше 10 років тому, і за цей час слов'янець досить добре вивчив цю країну. Тепер він розповідає про неї на YouTube-каналі Chingiz Salla.

Геть інший світ

До Індії Кость потрапив як перекладач з англійської мови у складі бригади заводу «Словважмаш». Вона їхала налагоджувати обладнання для коксових батарей, відправлене підприємством за контрактом.

«До візуальної картинки я був більш-менш готовий - через індійське кіно і ролики в інтернеті. Але одразу по приїзду стало зрозуміло, що «картинка» всієї екзотики не передає, і цей світ абсолютно не схожий на той, що залишився вдома. Культура, кухня, клімат, звуки, запахи, вуличні тварини – геть все інше, - згадує перші враження Кость. – Варіантів залишалось два: або прийняти цю країну такою, якою вона є, або поїхати звідси хворим, заприсягнувшись ніколи в житті сюди не повертатись. Я обрав перший, і ось вже понад десятиліття більшу частину року живу і працюю тут».

Окрім психологічного переналаштування довелось адаптуватись до місцевого клімату.

«В період мусонів дощі тут не вщухають тижнями, від вологості та температури відчуваєш себе наче в лазні. А влітку повітря таке сухе та розпечене, що без звички навіть дихати важко. Не кажучи про те, що воно насичене пахощами пряної їжі та ароматичних паличок та свічок (це приємні запахи, а є ще вихлопи дизельного палива, корів та інші). В центральних та південних штатах 9 місяців на рік спека стоїть така, що довго обходитись без вентилятора чи кондиціонера фізично неможливо», - розповідає Кость.

Жирне, гостре, овочеве

Індійська кухня – це здебільшого жирні та гострі овочеві соуси. Їх готують та продають просто на вулиці, і більшість населення саме тут і харчується. У більш заможних є традиція вихідними ходити родиною до «ресторації», як вони називають заклади на кшталт маленьких українських кав'ярень. Меню зазвичай вегетаріанське, хоча м'ясо в продажу є, але не скрізь і не завжди в крамницях. Це, здебільшого курятина, свинина та дуже дорога молода козлятина. Яловичину можна купити лише на чорному ринку у мусульман, бо корови в Індії священні і їх не можна не те, що вбивати, але навіть чіпати – навіть якщо вони, вільно гуляючи вулицями, заходять до крамниць або вмощуються відпочивати на порозі якогось закладу і блокують таким чином прохід клієнтів. Вважається, що закладу це принесе щастя, тож ніхто не скаржиться.

«Меню з європейською кухнею (так званий continental) можна побачити лише в деяких готелях, але і там ви українського борщу чи салату олів'є не скуштуєте (хоча із олів'є з ананасами та одним вареним яйцем, котрий вони називають russian salad, була смішна історія в Агрі, там де знаходиться відомий на весь світ Тадж-Махал), - зазначає слов'янець. – Вам звісно не відмовлять, але принесуть щось таке, що і близько не нагадує страву, яку ви мали на увазі. Це буде знову ж таке щось жирне, гостре і приготовлене у відповідності до місцевих кулінарних традицій, але при цьому вас будуть довго, чемно і терпляче запевняти, що «це і є справжній борщ, просто з дрібними місцевими варіаціями, сер!».

За словами Костя, цей приклад дуже влучно ілюструє поведінку індусів. Вони цікаві тим, що сприймають ті умови, в яких живуть, як даність. Навіть найбідніші на долю не скаржаться і нікого в своїй бідності не звинувачують. Навпаки – вони радіють кожному новому дню і дякують своїм богам за можливість його прожити.

«Ця властивість та повна відсутність агресії мені в індусах дуже подобається. Чесно кажучи, коли приїжджаю у відпустку додому і поринаю у місцеве суспільство, то відчуваю дискомфорт: коли бачу, як дівчата палять на вулиці, або як розповсюджено тут вживання алкоголю, або коли сваряться між собою, або скаржаться на якість життя. Ще контрастніше це сприймається через призму того, що живуть індуси в рази бідніше за українців», - каже наш оповідач.

Філософія щоденного добробуту

Індійська біднота здебільшого живе щоденними заробітками, причому мало хто прагне заробити більше, ніж вимагається для задоволення достатньо аскетичного набору потреб. Хто, як не індуси, могли розробити таку розслаблену систему самовдосконалення, як йога.

Багато хто не має свого житла, але в країні, в якій немає холодів це великої проблеми не становить: безхатьки та сторожа гріються вночі біля багаття і одягаються тепліше – тобто намотують більше одягу на голову, залишаючись при цьому босоніж. А, наприклад, вже в північних штатах, де в холодні місяці доходить до снігу, вони можуть замерзнути при + 5 на смерть, особливо, якщо грівся алкоголем (військовим на кордоні з Китаєм видають ром).

«Шукати логіку в їхній поведінці – то марна справа, адже вони мислять зовсім інакше, бо у них, наприклад, дуже своєрідне ставлення до часу або до будь-яких правил, - вважає Кость. – Можливо через колоніальне минуле ставлення до європейців в них підкреслено шанобливе. Европеєць для них – це обов'язково «сер» і, спираючись на власний досвід, скажу, що краще цю дистанцію не скорочувати. Будь-які спроби спілкуватись з ними, як з рівними, тобто як це можна робити із співгромадянами в Україні, призводять до того, що до тебе можуть втратити повагу. Поміж собою вони також спілкуються не на рівних, адже тут соціум розшарований на касти, кожна з яких має свій периметр привілеїв. Але іноземців це, звичайно, не стосується».

Виключно своє

В чому, на думку нашого героя, дійсно можна рівнятись на індусів, то це в ставленні до своєї культури. Музику вони слухають лише індійську, - здебільшого, з фільмів. Європейський одяг можна на людях побачити більше в великих містах, в дрібніших поселеннях носять лише національне. Забезпечені теж носять національне, для них сучасні модельєри роблять сучасні варіації на тему. Різницю поміж рівнями статку тут можна помітити лише у якості матеріалу, з якого одяг зроблений.

За роки перебування в Індії Кость Бялік працював в декількох індійських штатах і скрізь вивчав місцеві звичаї, традиції, мови.

«Мені і самому було цікаво і для більш якісного виконання фахових обов'язків це було корисно. Як перекладач, я мав максимально точно донести сенс повідомлення і впевнитись, що отримувач все зрозумів правильно. Хоча інженерні працівники всі володіють англійською, та розуміти їх спочатку нелегко, бо їх «хінгліш»- це страшна суміш хінді та англійських слів, котрі вимовляються із місцевим акцентом. Я зустрічав бригадирів, котрі працювали за кордоном (в основному індуси-заробітчани їздять до країн Арабської затоки), і їхню англійську я слухав із насолодою після того жахливого волапюка (міжнародна штучна мова - ред.).

Оскільки в різних штатах місцеві звичаї та мови бувають різні, доводилось адаптуватись до місцевих особливостей – вивчати тамтешні мовні символи, прислів'я, жести тощо. У вільний від роботи час подорожував, виходячи з можливостей. Побував в багатьох містах, відвідував туристичні і не туристичні об'єкти, спостерігав обряди і за тим, як люди живуть. Можу сказати, що достатньо добре підучив тутешню мову і історію. Принаймні, знаю її краще, ніж багато хто з моїх земляків знають історію своєї Батьківщини», - із певним сумом зауважує Бялік.

Традиції Батьківщини

Українські традиції Кость Бялік не забуває і на чужині. На перше ж Різдво в Індії наш герой зробив з фольги віфлеємську зірку із дзвониками з вудки, вдягнув вишиванку та пішов колядувати до колег по бригаді. Такий звичай він завів ще в Слов'янську, де протягом декількох років збирав компанію, якою ходив посівати по родичах, друзям та знайомим.

Все робили серйозно: одягали фольклорне вбрання, розробляли сценарій вертепу, попередньо репетирували. В Індії, звичайно, організовувати таке не було можливості, та хоча б символічно традицію Кость все ж таки підтримав. Земляки сприйняли схвально, місцеві дивились із зацікавленням, але без здивування. Більше їх дивувала завезена традиція пікніків із шашликами. Їхати за місто, щоб за 45-градусної спеки палити багаття і смажити на ньому м'ясо, - таке може собі дозволити лише дивний іноземець.

«Про Україну тут знають небагато, як, в принципі, і про будь яку країну світа, бо взагалі не цікавляться проблемами інших країн і знання в географії мають лише освічені, - зазначає Кость. – Старші пам’ятають, що це житниця СРСР, молодші чули про українських боксерів Кличків та футболіста Шевченка. Загалом вони зосереджені на своїй культурі. До речі, в ній зустрічаються елементи, схожі на українську традицію. В маленьких поселеннях, приміром, можна побачити мазану хату зі стріхою, та ще й розмальовану візерунками. Зрозуміло, що це не петриківка, а місцеві мотиви, але схожість наявна. Якось, перебуваючи вдома, я надів на Парад вишиванок індійську вишиту сорочку – різницю помітили одиниці».

Дивовижні збіги слов'янець знаходив і вивчаючи санскрит. Слова майдан, око, три, наприклад, означають теж саме, що і у нас. Лише священний Тризуб Шиви індуси звуть Трижул. Коли я показую їм свій паспорт із гербом, непідробна повага читається в їхніх очах: бо золотий тризуб шиви на синьому фоні паспорта якогось іноземця- це свідоцтво могутності їхніх богів.

Відкладена трансляція

Декілька років тому Кость Бялік змінив фах. Тепер він виконує технічний контроль на коксовому виробництві неподалік від міста Джагдалпур (брудне виробництво лежить за 40 км від міста), в штаті Чаттісгар). Карантин обмежив йому можливість подорожувати, тож слов'янець зосередився на справах, для яких довго не знаходилося часу. Серед них – створення авторського каналу на YouTube та групи у фейсбуці, присвяченої контркультурному рухові у Слов’янську 1991-2000 (salovyansk underground 1991-2000). Запуск останнього Кость планує на Різдво.

«Власне кажучи, відео включення з Індії я робив давно, але це були, так би мовити, сеанси індивідуального зв'язку. Спілкуючись вайбером з друзями, які живуть в Україні, просто вмикав, на їх прохання, відеотрансляцію і показував що навколо мене відбувається. Багатьом це цікаво, а мені не важко. Але є незручності. По-перше, це зсув у часі, тобто різниця в 3 з половиною години, через що графіки роботи та відпочинку «там» і «тут» не співпадають. А по-друге, якщо під час трансляції трапляється якась цікава подія, то побачити її може лише твій співрозмовник(и). Так і з'явилася думка створити свій канал і наповнювати його відеоматеріалами. Намагаюсь, щоб вони були цікавими, хоча, звісно, розумію, що всієї екзотики «картинка» не передає», - чесно зізнається оповідач.

На прийдешнє Різдво колядувати Кость Бялік, скоріш за все не піде. По-перше, карантин. А по-друге - нікого із земляків поруч немає. Тож вітатиме рідних та друзів дистанційно, зокрема через власний YouTube канал Chingiz Salla.

Читайте за темою: "Далека" Україна очима японки, погляд зі сторони.

Ключові слова: Індія, Україна, діаспора, світ, інтерв'ю, українці, новини, Козакоріум, життя

13 Грудня 2020 Козак І.

ВСІ НОВИНИ ТЕМИ

Музикант та художник Юрій Журавель: Займаюся історією України для дітей від розпачу і злості

Юрій Журавель живе в Рівному та принципово не переїжджає до Києва. Він вважає ...

23 Жовтня 2020
Гриджук В.

Задушевне інтерв'ю батьків Кузьми Скрябіна

Батьки Кузьми Скрябіна дали розширене душевне інтерв'ю про свого сина. Вартує всім українцям прослухати!!! Розповідь ...

10 Березня 2015

Ціна Харкова, або ж як захистити один з головних напрямків нового удару Росії

Разом із цим містом Україна може втратити лівий фланг фронту, стратегічно важливі оборонні та промислові ...

09 Березня 2015