Історія та традиції таємних студентських товариств світу.

Фото nytlive.nytimes.com

Від обговорення літератури та філософії до розпусних вечірок та дідівщини - чим жили таємні товариства студентів від моменту свого заснування до наших днів.

У 1776 році кілька студентів коледжу Вільгельма і Марії в американському штаті Вірджинія вирішили, що занять з літератури, передбачених програмою навчального року, їм недостатньо. Коли їх не прийняли діючі клуби вони заснували "Фі Бета Каппа" - перше таємне студентське співтовариство, назва якого складалася з грецьких букв.

"Грецькі" клуби протиставляли себе "латинським", та вважали, що у них діяла значно більша свобода висловлювань. Реальним їх проривом стало те, що вже через кілька років у них стали з'являтися філії в університетах і коледжах по всьому континенту. Сьогодні філії одного лише "Фі Бета Каппа" діють в 10% вищих навчальних закладів США, і 10% студентів кожного з них регулярно вербуються "братами".

Вже до початку XX століття на кожного громадянина США припадало в середньому одне членство в якомусь співтоваристві. Бути допущеним в таємний клуб означало мати високий статус - до щасливчиків ставилися як до представників майбутньої еліти, і часто надії підтверджувалися.

Приміром, членом "Клубу плоских капелюхів" (The Flat Hat Club Society), одного з товариств, які відмовили засновникам "Фі Бета Каппа", був третій президент США Томас Джефферсон. У списках "Дельта Каппа Епсілон" є імена п'яти американських президентів, включаючи обох Бушів і Теодора Рузвельта, а до братерства "Сігма Ну", яке існує в Америці з другої половини XIX століття, під час навчання в Техаському університеті належав актор Джон Хемм.

Ідея була популярною і на протилежному березі Атлантики - одним з найпрестижніших таємних клубів Оксфорда досі вважається "Товариство Пірса Гавестона", членами якого були актор Х'ю Грант і колишній прем'єр-міністр Сполученого королівства Девід Кемерон.

Чесноти, за які спочатку брали в члени елітних студентських спільнот, на зразок високої ерудиції та здатності вести дотепні дискусії на філософські теми, з часом відійшли у минуле. Замінивши літературні диспути пиятиками з красунями і жорстокими процедурами ініціації новачків, американці вдихнули в історію студентських братств нове життя, однак когось життя позбавили.

Однією з перших стала смерть студента Єльського коледжу Вілкінса Растіна в 1892 році. Щоб домогтися членства в одному з найстаріших діючих північноамериканських братств "Дельта Каппа Епсілон", він повинен був з зав'язаними очима якнайшвидше пробігти до уподобаного студентами кафе. Однак напоровся на гострий кілок, що стирчав із воза, який опинився на шляху, і втратив свідомість, але травму не вважали серйозною. Растін помер через п'ять днів через розрив кишечника.

Згодом випробування новачків ставали більш винахідливими. Діючі члени того ж "Дельта Каппа Епсілон" змушували новобранців в мокрих піжамах дертися матрасними пружинами, що були підключені через реостат до електромережі. За 15 років випробування без видимого збитку для здоров'я пройшли 184 претендента. У 1928-му під час процедури ініціації студент Нольт Макелрой загинув, отримавши смертельний розряд струму. Після цього члени клубу на словах пообіцяли керівництву університету покінчити з "грубими розіграшами".

Найчастіше випробування, яким піддавалися члени студентських братств, полягали в тому, щоб добути щось важкодоступне за обмежений час: скелет з кабінету анатомії, телефонний номер чоловіка на сірниковій коробці з гей-бару чи ношений бюстгальтер великих розмірів. Більшість з цих завдань було неможливо виконати не здійснивши крадіжку, і новоспечені брати часто потрапляли до поліцейської дільниці.

За океаном студентське життя теж кипіло. У 2015-му Великобританію на кілька днів паралізувала історія з неофіційної біографії Девіда Кемерона, написана одним з найбагатших людей Великобританії і спонсором Консервативної партії Майклом Ешкрофтом. Автор розповідав, що під час однієї з вечірок "Товариства Пірса Гавестона", віддаючи данину традиціям братства, майбутній прем'єр-міністр нібито поклав пеніс в рот сервірованій свинячій голові.

Ні довести, ні спростувати плітку неможливо - таємниці спільноти священні. Вважається, що історія могла мати місце, оскільки популярність "Пірса Гавестона" тримається на історіях про безсоромні оргії в Оксфорді, отримати запрошення на які мріє практично кожен місцевий студент.

Студентські сестринства, що з'явилися в США на століття пізніше ніж братства, фігурують в новинах майже з тією ж частотою. За словами претенденток, під час ініціації деякі з них піддавалися сексуальній нарузі з використанням - на вибір - фалоімітатора, молотка, ножа або маркера. Іншим довелося палити кокаїн або, долаючи нудоту, їсти суміш з яєць, кукурудзяних пластівців і котячого корму.

Сьогодні студентські товариства найчастіше згадують у зв'язку з черговим скандалом. З 50 штатів США в 44 діють закони проти дідівщини; організації, членство в яких протягом трьох століть вважалося престижним, все частіше позбавляються офіційного статусу і ризикують зникнути. Втім, щоб час від часу порушувати суспільну мораль, бути в братстві зовсім не обов'язково.

Читайте за темою: Багатомужжя в Непалі: кого місцеві діти називають батьком?